Культура и коньюнктура

У 1964 році Шевченківської премії не зрозуміло за що був удостоєний Микита Сергійович Хрущов. Зрозуміло, що рішення було продиктовано політичними мотивами. Один із представників Шевченківського комітету поїхав у Москву - щоби вручити нагороду. Хрущов його прийняв, плаваючи у басейні. Взяв нагороду - і сміючись, приклав до голих грудей. Потім голова української делегації півроку всім розповідав: "Ой, який же Микита Сергійович жартівник! Ой, як же весело було!" - а після Жовтневого (1964 року) пленуму ЦК говорив інші речі: "Ми йому привезли нагороду, а він, скотина, до волохатих грудей її намагався причепити, нас зневажив!"
Ця історія згадалася сьогодні, коли стало зрозуміло, що Шевченківської премії удостоєно - за публіцистичну діяльність - Левка Лук'яненка, а у галузі кіномистецтва - Олега Сенцова. Я не думаю, що Левко Григорович, займаючи поважне місце в нашій історії, претендує ще на якісь премії та нагороди. Шевченківська премія не може бути надбавкою до пенсії - вона має даватися за актуальні роботи і суспільно значимі речі з точки зору сучасності, а не минулого.
Що стосується Сенцова. Автор далеко не шедеврального фільму "Гамер" і - як вказано в рішенні Шевченківського комітету - незавершеного фільму "Носоріг" (де і коли дають нагороди за незавершені роботи?) навряд чи мав би колись честь отримати престижну премію за творчий доробок. Рішення по Сенцову - відверто політичне, лише тому, що його постать сьогодні викликає особливий резонанс. Тоді, керуючись такою логікою, премію в галузі музичного мистецтва варто було дати Надії Савченко.
Вибачте, але навіть у роки Другої Світової на Нобелівську премію не висували ні Юліуса Фучіка, ні Мусу Джаліля, ні Іллю Еренбурга - скільки б вони не демонстрували свій антифашизм.
Здається, Шевченківська премія повністю дискредитована бажанням запопадливих членів комітету догодити політичній кон'юнктурі.