Хочу підтримати мого колегу, Сергій Лещенко. Вечеря в ресторані з Григоришиним — це не зустріч із злом і не зло як факт. Більш того, оскільки вона була публічною, то це точно не несе загрози національним інтересам. Бо всі темні схеми, від яких страждають українці, якраз розроблялися скритно та без зайвих очей.
Правда тут виникає деяка моральна дилема. Приймаємо, що політик з новими цінностями має право зустрічатися з великим бізнесом для всебічного розуміння ситуації. Так про це пише Сергій. То тоді наскільки можна критикувати Порошенка за зустріч з Коломойським, голову НКРЕКП Вовка з Кононенко, а Ляшко з Ахметовим? Можливо кожен з них також хоче мати усесторонній опис ситуації.
Думаю, що якраз попередня критика Сергієм подібних зустрічей, на фоні такої вечері в надзвичайно дорогому ресторані, стала основою ФБ-обурення. Бо це сприйнялося як подвійні стандарти. Оскільки саме Сергій в свій час вимагав від учасників таких зустрічей оплачені чеки та предмет розмови. Вийшла така собі «кармічна абратка». Хоча ще раз хочу зазначити відкрита та публічна зустріч представників бізнесу та влади має стати нормою та спокійно сприйматися в суспільстві.
Глобально на мою думку проблема не в олігархах. Або точніше сказати не в зубожілих по світовим міркам бізнесменах, у яких ще залишився вплив на українську політику. Адже той самий Григоришин в свій час хотів продати Укренерго в тридорого трансформатори. І це було погано для держави, хоча критикувати бізнесмена за прагнення заробити більше грошей – не має сенсу. А зараз цей же поганий Григоришин бореться проти схеми «Роттердам+ логістика», через яку Ахметов хоче вичавити з усіх громадян України $1 млрд. на продажі свого вугілля по завищеним цінам. І така позиція Григоришина це добре для держави.
Іншими словами олігарх може бути як шкідливим так і корисним для держави. Саме тому проблема не в Григоришині, Коломойському, Ахметові та інших. Проблема в тому, що наразі ні в кого нема розуміння , яке місце відвести олігархам в українській державі та як цього досягти.
