Макс Бужанський пише: «Казалось бы, ничто не мешало Порошенко просто почтить память погибших от голода. Но он использовал эту церемонию для рекламы шестисот принятых его парламентом законов и попыток упрекнуть Зеленского в том, что тот почтил память погибших как то не так, как требовал Порошенко. Собственно это всё, что нужно знать об искренности скорби Петра Алексеевича, цинично спекулирующего трагедией Голодомора».
Насправді це не лише про Порошенка. Це цікаве явище, яке мій приятель назвав «сувенірним українством», маючи на увазі намагання наших політиків не стільки «бути», скільки «здаватися». Такий собі комплекс «політичних відмінників» - щоби виборці побачили і сказали: «Яка щира людина! А як хреститься у церкві! А як співає! А як знає історію!». Тому й певні глибоко інтимні речі (скорбота, переживання тощо) перетворюються на частину політичного ритуалу.
І потім не питайте, чому у більшості політиків не росте популярність, а антирейтинг домінує над рейтингом. Бо коли пам‘ять померлих від голоду змішується із бажанням звести політичні рахунки, то виходить ситуація, як у американському анекдоті: цвинтар, могила, напис: «Тут лежить Джон Сміт, чия безвтішна вдова тримає взуттєвий магазин на М-стріт, відчинено з 9.00 до 19.00 без перерви і вихідних»
