Чисельність має значення. Що може стати ключовим фактором війни у найближчі місяці
З приводу публікацій у західних ЗМІ із сумнівами щодо можливості ЗСУ провести масштабні успішні наступальні дії у зв'язку з великими втратами та відсутністю чисельної переваги.
Нинішня війна показала, що, при всьому значенні якості та кількості сучасної зброї, виучки та морального духу особового складу, чисельність військ, як і раніше, відіграє дуже велику роль.
І цей фактор був визначальним для багатьох ключових подій на лінії фронту.
Так, початкові успіхи російських військ, коли вони в перші два тижні вторгнення підійшли до передмість Києва, взяли Херсон, Бердянськ, Мелітополь, Балаклію, дійшли до Миколаєва та Ізюма, а також захопили більшу частину Луганської області, пояснювалися також чисельною перевагою армії РФ на основних напрямах удару.
За різними оцінками росіяни (включаючи сили "ЛДНР") задіяли у вторгненні 170-200 тисяч осіб. Приблизно така сама чисельність була і в українських сухопутних військ (якщо рахувати ще й Нацгвардію). Але значну частину їх було сконцентровано на Донбасі, інші ж були розосереджені по всій країні.
Проте дуже швидко фактор чисельної переваги росіян зійшов нанівець.
По-перше, що далі просувалася армія РФ, то більше вписувалося сил їй доводилося витрачати на охорону своїх тилових комунікацій (які були дуже вразливі).
По-друге, українські війська змогли швидко наростити чисельність за рахунок добровольців і, що найголовніше, за рахунок системи так званого Оперативного резерву (ОР) першої та другої черги (згідно з відкритими даними, загальна чисельність до початку війни - від 150 до 200 тисяч осіб ). Це люди, що служили в армії, і ветерани бойових дій. На відміну від інших резервістів, за резервістами першої та другої черги ОР у військкоматах вели чіткий облік, а тому змогли швидко призвати їх до армії. Плюс якусь кількість людей закликали з мобілізації і не з ОР. Таким чином, чисельність діючої армії в короткий термін збільшилася на кілька сотень тисяч осіб. Причому більшість із них була високомотивованими бійцями, а багато хто, до того ж, мали ще й досвід ведення бойових дій.
І це повністю зламало ситуацію вже в другій половині березня. Росіяни зіткнулися з тим, що їм доводиться наступати на вищу силу української армії. І, до того ж, дедалі більше позначалися інші проблеми армії РФ - і організаційні, і військово-технічні.
Тому російське командування вирішило вивести війська з Київської, Сумської та Чернігівської областей, щоб скоротити лінію фронту і перекинути вивільнені підрозділи інші ділянки.
Однак це також допомогло лише частково. За рахунок переважаючої вогневої могутності, у травні-червні російські війська ще могли наступати, однак після взяття Лисичанська і Сєвєродонецька їх наступ зупинився. Занадто нерівним вже було співвідношення сил (особливо з урахуванням великих втрат росіян).
Спроби збільшити чисельність за рахунок добровольців дали недостатній ефект. Мобілізацію російська влада не хотіла проводити як з політичних причин (побоюючись викликати невдоволення населення), так і з технічних. Військова реформа, проведена у 2009-2010 роках у РФ фактично демонтувала мобілізаційну систему і військове будівництво виходило з того, що російська армія має бути відносно компактною. До такої великої війни, яка за підсумком почалася в Україні, російська армія була концептуально не готова (як, втім, і більшість європейських армій). А чисельність сухопутних військ РФ на початок 2022 року була найменшою в історії Росії з часів Петра Першого.
Системи ж аналогічної українському ОР, що дозволяє швидко призвати до армії кілька сотень тисяч підготовлених резервістів, у Росії не було. Точніше, вона тільки почала створюватися на момент початку вторгнення у вигляді БАРСа, але ще не встигла до ладу запуститися.
Наслідки не змусили на себе чекати. У вересні українські війська, отримавши сучасне західне озброєння та боєприпаси, прорвали фронт росіян у Харківській області і РФ не знайшлося резервів, щоб закрити прорив
Після цього Кремль все ж таки зважився на мобілізацію, яка йшла дуже туго, проте свою роль відіграла.
До кінця листопада фронт за рахунок насичення мобілізованими був стабілізований, хоч для цього росіянам довелося залишити правий берег Дніпра, а на сході відступити на лінію Сватово-Кремінна.
Скільки саме покликано росіян достеменно невідомо. Офіційні дані – 300 тисяч людей. Неофіційно, західними, українськими та російськими опозиційними джерелами називаються цифри від 250 до 520 тисяч осіб.
Проте, навіть якщо взяти мінімальні цифри, то виходить, що чисельної переваги у ЗСУ на лінії фронту вже немає (тим більше, що українська армія також зазнає дуже суттєвих втрат). А якщо вірні цифри ближчі до максимальних значень, то чисельна перевага має РФ, причому дуже значна.
І вже із грудня ініціатива почала поступово повертатися до російських військ. Найактивніше бої йдуть у районі Бахмута, де атакує (нехай і з дуже великими втратами) поповнений десятками тисяч завербованих ув'язнених ПВК "Вагнер".
Але наступальні дії, хоч і не такої інтенсивності (але й не з такими втратами), росіяни ведуть майже всією лінією фронту в Донецькій та Луганській областях.
При цьому, як зазначають військові експерти, у сучасній війні з урахуванням великої ролі артилерії та інших засобів поразки втрати тих, хто обороняється, можуть бути не набагато меншими, ніж у наступаючих.
Деякі українські військові блогери вже дали пояснення такій тактиці: росіяни "розмінюють" свої втрати на втрати українських військ, розраховуючи, що, виходячи з чисельної переваги, "розмін", за підсумком, буде на користь РФ.
Українське командування, щоправда, так не вважає. Воно неодноразово заявляло, що його стратегія наступна: наполегливою обороною на Донбасі виснажити російські частини, що наступають, а в цей час підготувати резерви, які перейдуть у генеральний наступ (найчастіше його напрямком називається південь України). Тому і немає наказу, як пояснює командування ЗСУ, на відступ із Бахмута та інших міст, які атакують росіяни.
Але ця логіка спрацює в одному випадку – якщо чисельність сформованих резервів істотно перевищуватиме рівень втрат, які зазнають у боях на Донбасі українські війська. І, що важливо, якість підготовки цих резервів та бойовий дух їхніх бійців буде не меншою, ніж у тих частин, які зараз тримають удар у Донецькій та Луганській областях. Причому велике значення має і швидкість формування нових підрозділів, тому що Росія також може згодом розпочати нову хвилю мобілізації (принаймні про таку можливість часто говорять в Україні та на Заході).
Західна преса пише, що Генштаб ЗСУ має намір до початку контрнаступу сформувати кілька нових армійських корпусів загальною чисельністю 60 тисяч осіб. Російські військові телеграм-канали пишуть, що нібито плани ще більш значні – до 150 тисяч. Те, що мобілізація активізується добре помітно і з масової роздачі повісток в українських містах, хоча щодо мотивації тих, кого таким чином забирають до армії, є, звісно, питання.
Так чи інакше, але від того чи зможе українське командування найближчим часом виконати свої плани щодо збільшення чисельності військ за рахунок новобранців, а також навчити та озброїти їх, і залежить значною мірою подальший хід війни.
Війна в Україні триває вже 384-й день. Ми слідкуємо за новинами 14 березня у своєму онлайні.
Карти вторгнення, головні новини, фото та відео публікуються у нашому Telegram-каналі.
Щоб завжди бути в курсі найважливішого, рекомендуємо завантажити наші програми в AppStore та Google Play.
