1. Про те, що Пригожин готує заколот, стало зрозуміло ще з травня, коли він почав відкрито шантажувати російське командування відходом з Бахмута ("Страна" вже тоді передбачала, що справа може йти до заколоту).
Спираючись на боєздатну приватну армію, а також на грандіозний піар, який Пригожин проплатив у ЗМІ та телеграм-каналах, він розраховував натиснути на Путіна, щоб той змінив керівництво Мінооборони, що стало б стартом процесу поступового переходу влади в країні до Пригожина або його покровителів у "вежах Кремля". Причому Пригожин давно натякав, що задля досягнення цих цілей він може влаштувати щось на кшталт "маршу на Москву" силами своєї приватної армії.
Судячи з інтерв'ю, які роздавав Пригожин, він планував приурочити заколот до поразок РФ на фронті та інших військових проблем (наприклад – у Білгородській області), виступивши у ролі "рятівника Вітчизни". Однак у червні ситуація почала складатися для нього негативно.
По-перше, після початку настання ЗСУ фронт армії РФ не впав. Основні тези, які просувалися в інформполі – "російська армія дуже успішно відображає наступ", "Леопарди горять у запорізьких степах". Окрім того, з початку червня припинилися рейди з України до Білгородської області.
По-друге, міноборони РФ зобов'язало все ПВК укласти до 1 липня договори з МО РФ і Путін цю вимогу підтримав. Ті, хто не укладе договору, "відлучалися" від участі у війні, а значить – і від фінансування. Тоді "Страна" писала, що перед Пригожиним став вибір - або підкоритися наказу міноборони і припинити свою гру, або втратити фінансування, а потім і ПВК як бізнес, або почати піднімати ставки аж до військового заколоту. Пригожин пішов останнім шляхом. Ймовірно вважаючи, що не маючи всередині країни достатньо сил для протидії Вагнеру (майже вся армія знаходиться на фронті) Путін піде на його умови. Але цей розрахунок не справдився.
Путін оголосив те, що сталося заколотом. А оскільки заколот не був приурочений до будь-яких грандіозних поразок армії РФ, або до різкого загострення соціально-економічних проблем, він "повис у повітрі" і фактично опинився без підтримки всередині країни. Мало хто в Росії зрозумів, навіщо заради якихось своїх шкурнякових розбірок із Шойгу Пригожин ставить державу на межу нової смути. Крім того, війська Путін біля Москви все ж таки зміг зібрати і навіть суто військовий успіх бунтівників був під питанням. Після чого Пригожин і "дав задню".
2. Сама собою наявність приватної армії (а по суті – держави в державі) на чолі з політично амбітним Пригожиним зумовлювала те, що ситуація рано чи пізно повинна вибухнути. Тому на "Вагнера", Пригожина та на їхній бунт робили велику ставку в Україні та на Заході, бачачи в цьому можливість для дестабілізації ситуації в Росії та для завдання їй швидкої поразки у війні. Проте за підсумком ставка не зіграла. І це можна сприймати як перемогу Путіна, який відносно швидко і малою кров'ю вирішив смертельно небезпечну проблему (яку, втім, сам і створив). Щоправда, вирішив ціною великих іміджевих витрат, але це трохи нижче. Поки ж можна констатувати, що Путін владу втримав, а заколот, що провалився, може розв'язати йому руки для зачистки будь-якої "зради" в елітах і для зміцнення власних позицій усередині країни, використовуючи страх суспільства перед новою смутою.
3. Чи можна вважати, що заколот остаточно пригнічений? Відповідь це питання у тому числі залежить від того, хто був реальним організатором заколоту. Чи був це класичний бунт "втрати берега" "фунту", на якого записали підприємство, а він у якийсь момент відчув себе реальним господарем і почав качати права (за цією версією, Пригожин діяв за своєю ініціативою і без підтримки згори)? Або Пригожин був лише інструментом внутрішніх та/або зовнішніх сил з метою зміни влади в РФ? Якщо вірна друга версія (її ми докладно розбирали тут), то, оскільки завдання не виконано, то, можливо, будь-якої миті повтор подій. Наприклад, у разі поразки армії РФ на фронті або загострення економічних проблем.
4. У будь-якому випадку, новий бунт можливий доки не ліквідовано інфраструктуру пригожинського заколоту – доки не розформовано остаточно ПВК "Вагнер" (або не взято під контроль Кремля з усуненням від управління компанією Пригожина та його соратників), доки не переналаштовано пригожинську сітку телеграм-каналів, Яка продовжує, в основному, колишню лінію, а також поки що не видалені з військово-політичного керівництва РФ покровителі Пригожина. Хоча, як ми вже писали, при повторній спробі пригожинського заколоту шанси на його успіх будуть ще меншими, ніж уперше (якщо не виникнуть описані вище нові умови у вигляді важких поразок РФ на фронті або загострення економічних проблем).
5. На бойових діях "в моменті" сам по собі заколот через його швидкоплинність не позначився. Однак, зрозуміло, що це не сприяє зміцненню бойового духу та віри у перемогу російської армії та суспільства. Але значно більше проблем для Путіна ситуація несе у зовнішній сфері. Те, що він допустив заколот, а бунтівники майже без опору дійшли до Московської області та захопили в Ростові штаб російських військ, створило у світі відчуття слабкості влади Кремля. І це може мати практичні наслідки для перебігу бойових дій.
Наприклад, у вигляді посилення військової підтримки України через постачання зброї, щодо якої раніше були сумніви (літаки та далекобійні ракети, касетні боєприпаси, наприклад). Логіка така: "Росія – колос на глиняних ногах, її "червоних ліній" бояться більше не треба, а треба дати Україні більше зброї, літаки та ракети, щоби прискорити крах Путіна". Як на це відреагує сам Путін – поки що сказати складно.
Ще до заколоту російська влада почала активно натякати, що постачання далекобійних ракет і літаків буде "червоною лінією", за якою можлива ескалація аж до застосування ядерної зброї. Чи продовжуватиме вона цю тему і тепер? Не виключено. Путін, щоб виправити іміджеві наслідки після пригожинського заколоту може піти шляхом різкого збільшення ставок. Втім, поки що не факт, що й Захід ухвалить рішення йти на подальшу ескалацію, а не вести справу до заморозки (у разі відсутності успіхів української армії). Сигнали із Заходу поки що йдуть у цьому плані суперечливі. Хоча після заколоту аргументи тих, хто виступає проти заморозки і за війну до "переможного кінця" на Заході звучатимуть голосніше. У той же час, логічно припустити, що в Росії вагоміше звучатимуть аргументи тих представників еліти, хто виступає за переговори та закінчення війни. Хоча останній момент зараз практичного значення не має: скільки-небудь "почесних" умов світу Росії ні Україна, ні Захід поки що не пропонують – лише відхід на кордони 1991 року з виплатою репарацій, на що Путін, природно, не має наміру погоджуватися. Але якщо умови зміняться – то ймовірність переговорів та закінчення війни буде не нульовою.
6. Досить несподіваним наслідком заколоту стало перетворення Лукашенка на гравця внутрішньоросійської політики, причому конкуруючого з Путіним. Відносини між ними завжди були досить напруженими. Але після подій 2020 року Лукашенко вимушено повністю підкорився Москві. Хоча навряд чи це йому дуже подобалося. Що й показали події заколоту. Лукашенко зараз уявляє себе як "рятівника Росії від громадянської війни", яку, за його версією, були готові розпочати Путін та Пригожин, але він їх мудро розсудив. Також він погодився дати притулок у себе бунтівну армію "вагнерівців", причому дуже компліментарно відгукується про Пригожина, заявляючи, що він "користується великим авторитетом у російській армії"., що Мінськ "розробляє алгоритм" про його застосування До чого призведе ця гра поки не дуже зрозуміло, але очевидно, що у Лукашенка з'являються свої важелі впливу на Кремль, що ситуацію для Путіна явно не спрощує.
