Вірмени, які бажають залишити свої будинки після капітуляції "влади" Нагірного Карабаху. Фото: Telegram

Як і передбачала вчора "Країна", ситуація в Нагірному Карабаху вирішилася протягом короткого часу - невизнана республіка карабахських вірмен де-факто капітулювала, прийнявши умови Азербайджану - роззброєння армії та розпуск органів влади.

Такий перебіг подій був багато в чому визначений. Після програної вірменами війни 2020 Нагірний Карабах виявився практично блокованим Азербайджанам. Блокада стала повною минулого року, коли азербайджанці перекрили єдину дорогу, яка зв'язувала Карабах та Вірменію через Лачин.

У політичному плані падіння Карабаху підготував Пашинян.

По-перше, своїми заявами про те, що вважає Нагірний Карабах територією Азербайджану. По-друге, своєю вчорашньою відмовою будь-яким чином допомагати карабахським вірменам.

Природно, за такої позиції Єревана ніхто інший (Росія та Захід) також не допомагав карабахським вірменам. Тим більше, що в Москві, очевидно, хочуть подати нинішню кризу як "урок" Пашинян за непослух.

Становище могло стати для Карабаха менш безвихідним, якби його підрозділи протрималися б проти Азербайджану тривалий час, спонукаючи Вірменію, Захід та Росію якось втрутитися у ситуацію. Але, мабуть, сил не вистачило.

І влада Нагірного Карабаху фактично оголосила про капітуляцію. Не виключено, що за погодженням із Єреваном.

План Пашинян очевидний. Він вважає, що віддавши Карабах Азербайджану, він повністю врегулює багаторічний конфлікт. Вірменія зможе почуватися у безпеці. Різко знизивши залежність від Москви. Розвиваючи відносини із Заходом, аж до вступу до ЄС разом із Грузією.

Але такий план має ризики.

По-перше, доля самих карабахських вірмен. З кінця 80-х років у вірмен та азербайджанців не було досвіду мирного співіснування на одній території. Тому, не виключено, що, незважаючи на всі заяви про "пошану прав людини", і про "міжнародний контроль за інтеграцією вірменського населення в Азербайджан" вірмени Карабаха будуть змушені залишити свої будинки, ставши біженцями, що створить сильну внутрішню напругу у Вірменії.

По-друге, становище всередині Вірменії для Пашиняна і так непросте. Для багатьох вірмен втрата Карабаха – це національна катастрофа, в якій вони звинувачують "зрадника" Пашиняна, не сприймаючи його аргументи про необхідність припинення конфлікту. Тим більше, що Карабах вірмени втратили не за підсумками якихось політичних домовленостей Єревана та Баку, а внаслідок армії Азербайджану. Тобто через примус силою. Тобто загалом для вірменської влади ситуація складається всередині країни досить небезпечна.

По-третє, незважаючи на успіх у Карабаху, Азербайджан і Туреччина поки що не вирішили свого головного стратегічного завдання – встановлення прямого сполучення між двома країнами, для чого їм потрібен контроль над частиною території Вірменії – так званим Синюцьким коридором. Тому не виключено, що вони спробують так чи інакше це завдання вирішити, розпочавши нову війну. Хоча тут, безумовно, завдання буде складніше Карабаха, оскільки йтиметься про бої за міжнародно визнану територію Вірменії. Отже, і реакція Заходу, Росії та Ірану може бути зовсім іншою. Але, у будь-якому разі, тема Синюцького коридору потенційно буде конфліктною та вибухонебезпечною, не даючи Вірменії почуватися у повній безпеці навіть після вирішення конфлікту в Карабаху.

Підпишіться на телеграм-канал Політика Страни, щоб отримувати ясну, зрозумілу та швидку аналітику щодо політичних подій в Україні.