"Власники сидять на руїнах заводів". Чи реально запустити масове виробництво зброї у воюючій Україні
Останнім часом ЗМІ багато пишуть про те, що західні союзники на тлі проблем із вичерпанням своїх арсеналів та повільним запуском військової промисловості хочуть "перезапустити" оборонне виробництво в Україні, щоб український ВПК міг хоча б частково сам постачати себе зброєю.
Те, що рух у цьому напрямі вже йде, показує і Міжнародний форум оборонних індустрій, що відбувся нещодавно в Києві, головною темою якого стало створення в Україні нових майданчиків з виробництва озброєння за участю західних інвесторів.
Як заявив міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишин, щоб розвивати місцеве виробництво, Україні потрібні світові технології і додав, що "спільних виробництв буде більше".
У Мінстратегпромі повідомили, що за підсумками форуму підписали понад 20 угод та меморандумів з іноземними компаніями. В основному вони стосуються виробництва дронів, ремонту та виробництва бронетехніки та боєприпасів. Угоди тримаються в суворій таємності, що з урахуванням війни цілком зрозуміло.
Але постає питання: чи реально взагалі в Україні, що воює, запускати нові збройові виробництва, адже зрозуміло, що вони відразу стануть метою номер один для противника.
З цього приводу думки експертів розділилися.
Екс-глава "Укрспецекспорту" Сергій Бондарчук вважає, що повноцінна робота військових заводів в Україні зараз навряд чи можлива, має сенс створювати хіба що невеликі ремонтні підприємства.
Водночас член правління Харківського кластера "Інженерія-автоматизація-машинобудування", спеціаліст у сфері проектування авіаційних систем Віталій Зайцев каже, що оборонку навіть у війну можна успішно розвивати.
"Звичайно, потрібно враховувати реалії воєнного часу, починаючи зі специфіки розміщення підприємств і закінчуючи логістикою та забезпеченням режиму таємності. Але заводи можуть успішно працювати як мінімум за деякими напрямками", - упевнений Зайцев.
Розбиралися, чи реально в Україні зараз розвивати оборонне провадження.
Caesar, Bayraktar, Leopard. Чи відкриватимуть західні концерни заводи в Україні
На Міжнародний форум оборонних індустрій, який нещодавно відбувся у Києві, з'їхалися представники понад 250 профільних компаній. Інтерес іноземних виробників до нашого ринку є зрозумілим: в Україні зараз використовується величезний арсенал озброєння. І потреби у ньому тільки зростають.
Українська влада дала зрозуміти, що вона зацікавлена не просто в постачанні зброї, а в її виробництві всередині країни. Виступаючи на форумі, президент Володимир Зеленський закликав "будувати разом з Україною та в Україні арсенал вільного світу".
Голова Мінстратегпрому Олександр Камишин також говорив про "місцеве виробництво": спільні підприємства іноземних концернів та українських компаній, не важливо яких — приватних чи державних, головне, щоб вони розвивали виробництво в Україні.
Як зазначили у Мінстратегпромі, Україна має необхідну базу, щоб збудувати потужний оборонно-промисловий комплекс.
"На українських підприємствах уже виготовляються артилерійські боєприпаси, артилерійські системи натовського калібру 155 мм, а також унікальні автоматизовані системи: морські дрони, БПЛА великої дальності, ракети, протитанкові комплекси, які ефективно використовуються на фронті", - зазначили у міністерстві.
У відомстві також повідомили, що за підсумками форуму Україна підписала понад 20 угод та меморандумів із іноземними компаніями. Вони стосуються насамперед виробництва дронів, бронетехніки та боєприпасів.
Подробиці домовленостей не розголошуються. У Мінстретегромі зазначили лише, що серед форматів співробітництва спільне виробництво, обмін технологіями, постачання комплектуючих. За даними наших джерел з ВПК, підписано угоди, зокрема, з французькою компанією Nexter group (виробник систем Caesar, які є на озброєнні ЗСУ), Baykar Makina (виробник Bayraktar, який вже будує завод у нашій країні), німецькою Rheinmetall AG (виробник Леопард). В останньому випадку спільне підприємство поки що обслуговуватиме військову техніку).
Втім, Україна домовлялася про спільні проекти в оборонці і раніше ще до війни. Зокрема про виробництво літаків, в яке хотіли вкластися інвестори з ОАЕ. Але далі за домовленості справа тоді так і не зайшла.
Як буде цього разу? З одного боку, нашій країні необхідно багато зброї, постачання якої із Заходу в потрібних обсягах поки що так і не налагоджено.
І про те, що через це потрібно нарощувати виробництво в самій Україні пишуть і на Заході.
Як пише газета The New York Times, цій темі було присвячено візит до Києва напередодні Міжнародного форуму оборонних індустрій генсека НАТО Єнса Столтенберга та міністрів оборони Великобританії та Франції – Гранта Шепсса та Себастьяна Лекорню.
"Усвідомлюючи ослаблення підтримки Заходу у справі озброєння України, чиновники вважають розширення власної військової промисловості України необхідним економічним розвитком зруйнованої війною країни", - йдеться в публікації.
На думку NYT, "це також потенційно вигідна перспектива для західних виробників зброї", хоч і ризикована в умовах постійних російських обстрілів. До того ж, Захід зіткнувся з труднощами з виконанням своїх обіцянок щодо озброєння України через скорочення оборонного виробництва з часів холодної війни.
Себастьян Лекорню заявив, що розвиток українського виробництва зброї є комерційною можливістю та військовою метою. Його супроводжували близько 20 представників французького уряду та оборонної промисловості.
Згодом, за словами Лекорню, буде менше прямих подарунків Україні зброї та більше продажів – іноді із субсидіями.
З іншого боку, інвестиції у виробництво в країні, що воює, куди будь-якої миті може прилетіти, досить ризиковані. Крім того, крім військової є ще бізнес-складник. "Військові" інвестори можуть зіткнутися в Україні з такими ж проблемами, як і всі інші: неробоча судова система, відсутність гарантій захисту права власності, корупційна складова, складнощі із землевідведенням, підключення до комунікацій та ін. А головне - дефіцит робочої сили, з яким стикаються всі роботодавці в Україні через мобілізацію та еміграцію.
Щоправда, українська влада обіцяє оборонці особливий економічний режим. Його зараз розробляють Мінстратегпром, Мінекономіки та Міноборони. Презентувати "детальний план" обіцяють до кінця цього року.
Крім того, планується створити спеціальний Оборонний фонд за Міноборони. Він поповнюватиметься за рахунок дивідендів вже працюючих державних оборонних підприємств та прибутку від продажу конфіскованих активів РФ. Кошти розподілятимуть за трьома напрямками: військова інфраструктура, соціалка для військових та розробка нових технологій.
На форумі також створили Альянс оборонних індустрій. Поки що у ньому 38 компаній, але приєднатися може будь-який виробник озброєння.
Чи матиме все це реальне продовження, тобто чи оборонні корпорації вкладатимуть гроші в український ВПК і чи запрацюють у нашій країні нові військові заводи?
"Підземні заводи та "віртуальне виробництво"
З приводу перспектив відкриття в Україні нових військових виробництв за участю іноземного бізнесу в профільній спільноті обговорюються різні сценарії.
Віталій Зайцев вважає, що створення нових майданчиків цілком можливе.
"По-хорошому, треба будувати підземні заводи, зокрема, у Західній Україні, де гори є природним прикриттям, і навіть якщо щось прилетить, масштабних руйнувань не буде", - каже він.
"Цілком реально відкривати нові майданчики під парасолькою ППО або, якщо його не вистачає, робити ставку на підземні цехи. На багатьох підприємствах, що діють, такі є", - додав аналітик компанії "Європатруль" В'ячеслав Коновалов.
Втім, детальних прорахунків, скільки може обійтися будівництво підземного заводу, скільки це займе часу і як провести роботи в режимі максимальної секретності, у них поки немає.
За словами Зайцева, ще один варіант – максимальне дроблення виробничого ланцюжка.
"Це так зване віртуальне виробництво. Воно може включати десятки розрізнених невеликих підприємств з виробництва комплектуючих та окремий майданчик збірки. Обчислити виробника кожного гвинтика ворогові буде не так просто, крім того, навіть приліт по невеликому цеху не завдасть критичної шкоди всьому виробничому ланцюжку", - зазначив він.
"Нові підприємства можна створити досить швидко. Державі тільки потрібно визначитися з пріоритетами. Навіть не чекаючи іноземних інвесторів, ми можемо запустити виробництво набоїв. Після того, як Луганський патронний завод опинився на території так званої "ЛНР" у 2014 році, Україна фактично втратила патронне виробництва, і незрозуміло, чому за 9 років воно так і не було відновлено.Окрім того, реально розвивати виробництво безпілотників, електронних систем радіолокаційної боротьби, ракет середньої та великої дальності, бронетехніки та ін. Я не кажу, що не буде проблем. професійна школа практично втрачена, потрібно додатково налагоджувати виробництво сталі та прокату, придатних для військового виробництва. це питання виживання", - додав Зайцев.
Чи не вистрілить?
Втім, екс-керівник "Укрспецекспорту" Сергій Бондарчук налаштований менш оптимістично.
"Те, що в Україні вперше пройшов такий масштабний оборонний форум, який звів виробників та замовників, дозволив їм поспілкуватися, це дуже добре. Але на цьому добрі новини закінчуються. Ной, як відомо, будував свій ковчег до потопу, а у нас потоп прямо зараз.І будувати свій "ковчег" у таких умовах як мінімум нерозумно.Я б ще зрозумів, якщо українська влада запропонувала будувати військові заводи в інших країнах з умовою перенесення їх в Україну після війни. Але будувати виробництва в Україні зараз? По-перше, територія країни повністю прострілюється.Немає місць, куди не долітає.А будь-яке військове підприємство відразу стає метою ворога.По-друге, мета будь-якої західної компанії, у тому числі збройової - це отримання прибутку.Вони повинні прийняти рішення про інвестиції в Україну і погодити всі ризики з акціонерами, банками та страховиками.Чи дасть хоч один банк гроші під такий проект і чи буде по ньому страхове покриття - питання.Але припустимо, вирішили це питання, вклалися у майданчик. Виникає відразу безліч інших проблем: як організувати логістику комплектуючих? Броня, порох, спецхімія, спецкомпоненти - нічого цього в Україні не виробляють, отже, доведеться ввозити з урахуванням кордонів та загрози прильотів під час прямування вантажів. Далі – організаційні моменти. Безперебійне енергопостачання буде? Міненерго заявляє, що Україна має дуже непросту зиму, оскільки ворог, ймовірно, продовжить атакувати енергетичну інфраструктуру. Кадри є? Військове виробництво потребує висококласних фахівців, а в Україні їх поменшало, ніж до війни: хтось на фронті, хтось зумів виїхати за кордон. Хіба що жінкам та дітям працювати, як у Другу світову. Але вони масово їдуть за кордон. По-третє, бізнес-середовище, умови роботи в Україні для західних інвесторів. Якщо бізнес вкладеться в завод незважаючи на ризики, а до нього прийдуть контролери "пощипати гусака", то, боюсь, розчарування буде дуже велике. Крім того, потрібно міняти законодавство, знімати обмеження на виведення коштів нерезидентами, які з початку війни обмежили", – каже Бондарчук.
Він також розповів реальну історію українського бізнесмена, який мав до війни два підприємства. Одне з них розбомбили на початку вторгнення, а інакше прилетіло зовсім недавно.
"При цьому він сидить на руїнах заводу, а йому дзвонять, і запитують, коли продукцію пощастить. Питання про компенсації, відновлення підприємства поки що відкрите. І саме історії цікавлять потенційних західних інвесторів набагато більше, ніж ті картинки, які їм малюють на форумах", — каже Бондарчук.
Але, за його словами, іноземному бізнесу цікаво відкривати в Україні ремонтні майданчики для обслуговування своєї техніки, яка воює в Україні.
"Для них Україна зараз - це своєрідна лабораторія, полігон. Вони в режимі реального часу можуть спостерігати, як воює їхня техніка, що з нею відбувається. Для таких випробувань фінансування буде, незважаючи на всі ризики", - вважає Бондарчук.
Він також додав, що Україні варто наголошувати на розвитку власних військових технологій.
"Зрушення в цьому напрямку вже є, але цього недостатньо. Потрібно активніше розвивати вітчизняні технології. Наші танки, зокрема, "Булат", може, і поступаються західним за електронікою, але загалом дуже непогані. Як і ракети "Нептун", яких поки що немає у достатній кількості, або радіолокаційні станції "Стугна". Ці технології, безумовно, варто розвивати, у тому числі, по можливості, залучаючи до співпраці західних інвесторів. Але до закінчення активних бойових дій особливо розраховувати на західні гроші навряд чи варто", – підсумував Бондарчук.
Про те, що під час війни неможливо запустити великосерійне військове виробництво в Україні, говорить і Олексій Арестович.
"Поточні та перспективні можливості нашого власного ВПК не дозволяють нам виробляти бронетехніку та артилерію не те, що сотнями - навіть десятками на рік. У нас є межі мобілізації, після яких завалиться економіка. У РФ ця межа приблизно в чотири рази вища", - каже Арестович.
Бізнесмен, який працює в оборонній сфері, вважає, що частково оборонне виробництво в Україні все ж таки можна запустити. Але виробляти там можна буде далеко не всі види зброї, які потрібні Україні.
"Потрібно розділяти кілька типів виробництва. Перший тип - те, яке можна виробляти в напівкустарних умовах. Насамперед це безпілотники. Якщо вирішити питання з поставками комплектуючих, можна їх випускати в сотнях локаціях по всій країні. Що вже робиться, але масштаби реально збільшити Також цілком реально налагодити ремонт техніки в закритих від удару підземних приміщеннях.Якщо ХАМАС зміг у Секторі Газа організувати кустарне виробництво елементарних видів зброї, то Україна тим більше зможе.Другий тип - це складніші та трудомісткіші типи озброєнь, технологіями яких володіє Україна. Це бронетехніка, ПТРК і ракети, наприклад, а також снаряди, з їх виробництвом можна вирішити питання, тим більше, що за радянських часів багато оборонних підприємств будувалися з розрахунку того, що навіть після ядерного удару вони повинні працювати. і підземні частини, і укриття, але тут є обмеження у комплектуючих, у кваліфікованій робочій силі (це взагалі одна з головних проблем зараз з будь-якого виду бізнесу), в невеликій кількості виробничих потужностей, що збереглися після розвалу Союзу і після російських ракетних ударів. Тобто виробництво запустити можна, але воно не буде у значних масштабах та не покриє потреби фронту. Третій тип – це виробництво складних видів зброї, технологіями яких Україна не володіє, або володіла, але вони були втрачені, оскільки виробництво останніми роками не велося. Це дуже важко навіть за умови, що Захід готовий передати технології. Якщо навіть у себе, на вже готових потужностях, не побоюючись бомбардувань, західні країни не можуть швидко наростити виробництво зброї, то в Україні це нереально. Тому, якщо брати реалістичний підхід, то потрібно зосередитись на першому типі зброї, а також зрозуміти, що ми зможемо у найбільшому обсязі виробляти з другого типу та сконцентрувати на цьому свої ресурси”, - каже підприємець.
