В оцінках настання ЗСУ в Курській області, і в Росії, і на Заході, і навіть в Україні переважає думка, що ці дії мають більшою мірою інформаційно-політичний зміст, а не військовий.
Показати, що Україна може наступати, підняти цим бойовий дух в українському суспільстві та серед західних партнерів, а в російському суспільстві, навпаки, його опустити, заодно спричинивши роздратування всередині еліт та в інформсфері (що вже відбувається). Також деякі коментатори вважають, що наступ пов'язаний із темою переговорів (чи то, щоб їх зірвати, чи то щоб посилити переговорну позицію Києва).
Серед військових цілей називають, переважно, відтягування російських резервів з інших напрямів, і навіть (популярна версія серед українських експертів) – створення " буферної зони ", щоб запобігти можливу атаку РФ на Сумську область.
Усі ці цілі, швидше за все, перед ЗСУ стоять. Однак, деякі факти вказують, що крім цього, у наступу можуть бути і набагато амбітніші завдання у суто військовому плані.
Насамперед, варто відзначити принципову відмінність нинішнього "ривка" через кордон від попередніх операцій, що проводились у Білгородській області. Якщо тоді, за великим рахунком, йшлося про рейди ДРГ або, як було в березні, про атаки обмеженими силами (і головне завдання справді було медійним), то цього разу ЗСУ здійснюють повноцінну загальновійськову операцію. Російські телеграм-канали пишуть про дуже велике скупчення сил української армії в Сумській області.
Тобто, можливо, йдеться про стратегічний наступ ЗСУ, який раніше анонсувався ЗМІ та експертами. І про який у розмові з російськими пранкерами говорили Хілларі Клінтон та Девід Кемерон. Тобто, не виключено, що командування ЗСУ, проаналізувавши всю лінію зіткнення з РФ, дійшло висновку, що найслабша ланка – це Курська область, де не так багато військ, слабші укріплення, ніж у Білгородській.
Тому й вирішили наступати саме тут, а не знову намагатись пробити добре організовану оборону РФ на південному фронті. Але яка тоді в такому разі головне стратегічне завдання наступу (створення буферної зони або відтягування резервів такими навряд чи можуть вважатися)?
Тому що, рано чи пізно, очевидно, російські війська зможуть накопичити достатньо сил, щоб зупинити просування ЗСУ. У тому числі за рахунок частин, сформованих із строковиків, які у війні в Україні не беруть участі. Тим більше, що й у ЗСУ резерви далеко не безмежні. І, за підсумком, українська армія отримає значне розширення фронту, на утримання якого потрібно буде ще більше сил. При тому, що їх і зараз не вистачає для того, щоб зупинити наступ на багатьох напрямках.
Найбільш очевидна стратегічна мета, яка може бути досягнута за рахунок настання – контроль Курської АЕС. Це справді буде дуже важливим "призом".
По-перше, як елемент "розміну" на Запорізьку АЕС у разі початку переговорів. По-друге, Київ може заявити Росії, що якщо РФ використовує проти України ядерну зброю, то ЗСУ підірвуть АЕС.
Щоправда, від кордону до АЕС – 50 кілометрів. І російське керівництво добре розуміє, яку загрозу несе оволодіння ЗСУ атомною станцією. Але, як писалося вище, і в України на цьому напрямку сил накопичено чимало. Хоча, безумовно, Кремль намагатиметься зробити все, щоб не підпустити українські війська до станції.
